«Чесний злодій» – це один із тих фільмів, про які краще абсолютно нічого не знати перед переглядом. Його основна фішка в неочікуваності подій, бо це гостросюжетне кіно в якому сценаристи спочатку якось закручують ситуацію, а потім ми зі здивуванням спостерігаємо, як герої з тієї ситуації виходять. Не одна сюжетна гілка протягом усієї картини, а декілька, що переходять одна в одну, коли щось неабияк змінюється.
Ті, хто йшов подивитись на те, як Ліам Нісон вкотре розкидує переважні сили супротивника однією лише силою своєї крутості, лишились після прес-показу приємно здивованими. «Чесний злодій» показав набагато більше, ніж ціла низка попередніх стрічок с цим актором.
На цьому короткий опис фільму можна завершити. Чи вартий він перегляду? Так. Однак подальші аргументи чому саме так не обійдуться без мінорних спойлерів, тож можливо далі краще й не читати. Тож якщо вас це не лякає — поїхали.
По-перше, це кіно не про те, як Ліама Нісона хтось ображає й той йде мститися. Тобто, про це буквально відсотків двадцять екранного часу (і, напевне, це те що розчаровує тут найбільше — бо все це ми бачили сто мільйонів разів, починаючи з «Заручниці»). А от усе інше побудовано набагато складніше й цікавіше.
Починається фільм як романтична комедія, де вже похилого віку джентльмен знайомиться з жінкою, що не обділена почуттям гумору. Слово за слово вони знайомляться, починають планувати майбутнє, і тут-то випливає цікавий факт біографії джентльмена — колись він грабував банки.
Однак надалі він цього робити не хоче, а щоб очистити карму хотів би здати все пограбоване, написати зізнання і відсидіти якийсь мінімум, щоби тягар вини не отруював йому життя. Для цього він викликає агентів ФБР і розказує про себе… та йому не вірять. Бо того злочинця так і не спіймали, і це вже десятий чи двацятий той, хто дзвонить у відділок і розказує що він і є той самий невловимий «всепроникний злочинець»!
«Ага!», подумали на цьому місці глядачі — «це точно буде комедія про дурних копів і адекватного героя, який не може цього довести бо всі кругом збожеволіли! Ми бачили «Блакитну стрічку», охоче подивимось і це»!
Однак це теж десь 10–20 відсотків фільму, бо далі агенти знаходять вкрадені гроші і вирішують залишити їх собі, а їх володаря вбити і видати за чергового психа. І тут кіно перетворюється вже на трилер. А потім знову на комедію, потім на бойовик, і знову на трилер, і детективу там трішечки є… Сценаристи дуже вправно користуються так званою «емоційною гойдалкою», коли в одну секунду вам страшно, у другу смішно, а в третю сумно. Повороти не настільки круті, як у тому ж «Кролику Джо Джо», та все ж створюють необхідний контраст, щоби захопити глядача і змусити його переживати за героїв.
Ліам Нісон тут вкотре грає пенсіонера, якого краще не чіпати. Навіть сцена, де він телефонує злодію й каже «Я йду по тебе!» тут є, не знаємо навіть чи це було необхідно, чи просто дань традиції. Актор намертво влип у своє амплуа, яке втім йому все ж таки дуже пасує. Дуже переконливо в нього звучать ці телефонні погрози.
Жінку його мрії зіграла Кейт Волш, і ій вдалося втілити образ абсолютно фантастичної супутниці по життю, у яку просто неможливо не закохатися. Сценаристи прописали чудові діалоги з її участю й такому почуттю гумору лишається тільки заздрити. Приємним сюрпризом стала й поява рідкого термінатора Роберта Патріка, який потроху повертається у велике кіно.
Однак найбільшим здивуванням став «син Міцного Горішка та батька Джона Конора, нащо ви його взяли?» Джай Кортні. Ми вже встигли звикнути до його незмінного за жодних обставин обличчя і фантастичної здібності паклюжити головні ролі у відомих франшизах. Однак тут, у ролі одного з агентів-відступників, він проявив себе по максимуму — і швидко переключаючись з погроз на люб’язність, і говорячи одне, а обличчям показуючи зовсім інше… Власне, що не такий уже він і поганий актор, Джай показав себе ще в «Загоні самогубців», де його капітан бумеранг був одним із найбільш колоритних персонажів, заради яких кіно все ж хотілось дивитись. Можливо, просто не варто було його одразу на головні ролі ставити, дати спершу «прокачатись» на менших…
Тож якщо ви, як водиться, пропустили весь текст тільки для того, щоби прочитати вирок, скажемо ще раз — дивитись варто. Це неабиякий прогрес для Ліама Нісона, про якого вже давно можна було шуткувати так само, як про Джейсона Стейтема: йому кажуть, що він знімається тільки в одному фільмі, а потім із відзнятого матеріалу нарізають десяток стрічок і запускають у кінотеатри по одному. Не пропускайте «Чесного злодія» тільки тому, що думаєте, що нічого нового вам не покажуть. Тут до звичної вже формули «ви мене образили, я вас усіх переріжу» додали ще багато всього — і гумор, і несподівані твісти, і різноманітні емоції. Це рух у правильному напрямку й нам він подобається. Можливо, сподобається і вам.
Автор: Олександр Пушкар