Як багато фільмів ви бачили з акцентом на расові проблеми? Останнім часом, швидше за все, дуже багато. В такий уже період ми живемо, коли всі пригнічені дорвалися до верхівки й тепер знімають і знімають фільми про свою тяжку долю.
Чи погано це? Ну, у всякому випадку, ніби як справедливо, адже висловити свою думку може кожен. Тут швидше питання в кількості і якості подібних витворів. З кожним роком їх усе більше й більше, а ось по-справжньому хорошим виконанням може похвалитися далеко не кожен подібний фільм.
У кінотеатрах зараз можна спробувати «Судити по совісті». Ми вже подивилися фільм і готові розповісти, чи варто це робити, і чи реально досидіти до фінальних титрів.
ТЕМНІ ЧАСИ
Почнемо з того, що офіційна прем’єра фільму відбулася ще в торішньому вересні. Проте до кінотеатрів як США, так і наших, картина дісталася тільки зараз. Чому так? Справа в тому, що спочатку фільм презентували на фестивалі (що вже є нормальною практикою навіть для вітчизняного кінематографа), а потім запустили обмежений реліз у грудні 2019-го, і тільки зараз випустили в маси.
Звідки така поступовість і обережність? Ми, зрозуміло, свічку не тримали, але чомусь дуже здається, що це безпосередньо пов’язано із сюжетом фільму, адже він НЕ висмоктаний із пальця (як це, на жаль, дуже часто буває), а мав місце бути в дійсності, про що нам говорять із перших секунд стрічки.
Сюжет розповідає про несправедливо засуджених на смертну кару людей, в основному афроамериканського походження з бідних кварталів штату Алабама. Дія фільму розгортається в 1987-му році, і, судячи з побаченого, у ті часи правоохоронні органи особливо не морочилися, кого садити на електричний стілець (смертна кара в той час була звичайною справою).
Брали бідного (в прямому й переносному) негра (це не ми расисти, не подумайте, у ті часи слово «афроамериканець» ще не винайшли) і вішали на нього всі смертні й не дуже гріхи. Грошей і впливу в бідолах не було, тому дуже часто без суду і слідства їх ні в чому невинні життя обривалися набагато раніше наміченого природою терміну.
Очевидно, творці вирішили перевірити реакцію глядача спочатку на невеликій кількості людей, а вже потім, переконавшись, що подібну тематику сприйняли позитивно, випустили картину в загальний прокат.
ОМАННИЙ СКЕПСИС
Знаєте, ми нічого не маємо проти меншин, як расових, так і сексуальних. Проте останнім часом вони так часто себе проявляють у всіх сферах, а особливо в кіноіндустрії, що нічого, крім роздратування і скептицизму не викликають. Тому йшли ми на фільм налаштованими вкрай упереджено. І… дуже помилилися.
Якщо перші двадцять хвилин усе ще викликають сумніви, то через півгодини починаєш більш лояльно ставитися до персонажів, а ближче до фіналу й зовсім можна пустити скупу сльозу. «Судити по совісті», це не просто чергова спроба негроїдної раси заявити про свої права. Це історія, яка трапилася одного разу насправді, і яку дуже гідно перенесли згодом на екрани.
Вкотре наші локалізатори спрацювали на відмінно, і перевели англійську назву стрічки «Just Mercy» (Просто помилувати), на більш підходяще «Судити по совісті». Адже картина не про помилування за великим рахунком, і не про расову приналежність. Фільм оповідає про тотальне беззаконня в, здавалося б, цивілізованому суспільстві, і спробі кількох людей виправити становище. Домогтися справедливості. Судити по совісті.
АКТОРСЬКИЙ СКЛАД
Головну роль початківця адвоката, який готовий безкоштовно й чесно робити свою роботу, грає Майкл Б. Джордан. Його партнерами на майданчику виступили Джеймі Фокс і Брі Ларсон. Остання, до слова, впоралася так добре, що ми зовсім не відразу впізнали пані Капітана Марвел.
Ще раз нагадаємо, що стрічку зняли за мотивами реальних подій, а це значить, що й підбирати акторів потрібно було з розумом. Треба сказати, з цим теж все гаразд. Мало того, що ключові ролі грають імениті актори, так ще і як дві краплі води схожі з реальними персонажами, фото яких демонструють у фіналі картини.
НА ЗАВЕРШЕННЯ
«Судити по совісті» — це напрочуд непоганий фільм. І хоча в ньому є вже неабияк набридлі акценти на тому, яка бідна й нещасна раса афроамериканців, сюжет настільки захоплює, що забуваєш про всі дратівливі деталі. Також стрічка трошки грішить затягнутою розповіддю, деякі сцени надто довгі, та й загалом фільм більше про поговорити, ніж зробити.
Безумовно, картина буде цікава не всім із самого початку. Проте якщо все ж зважитесь дивитися, будьте впевнені – не пошкодуєте. Немає нічого цікавішого захоплюючої історії. На щастя, тут вона є.