Хідео Коджіма про п’ять своїх улюблених фільмів та їх вплив на нього

Це кіно, немов моноліт, для мене. Кожен раз, коли його знову показують у кінотеатрах, я завжди йду на сеанс. «Зоряні війни» стали великим хітом у 1977 році і створили величезний sci-fi бум.

Тому коли «2001» з’явився в Японії, я дивився його в кінотеатрах, будучи учнем середньої школи. Перед цим я слухав радіопостановки, читав оригінальну новелу. Але фільм був повністю іншим. Я навіть не зрозумів його з першого разу. І тепер у мене кожен раз виникають нові інтерпретації, коли я його дивлюся.

Оскільки я розробник, у мене бувають складні часи, але коли мені потрібно перезарядитися, я переглядаю «2001». Це ідеальне кіно для мене.

Це був справжній «космічний» досвід. [Відчуття] дослідження — ще до того, як людина вперше відправилася на Місяць. Я завжди хотів стати астронавтом, коли був маленьким, але в Японії немає NASA, тому довелося б їхати в СРСР або Китай. І хоча я розумів, що потрібно відмовитися від мрії, коли я подивився «Одіссею», то ніби сам злітав у космос. Цей фільм змінив моє життя — він змусив мене відчути, що я здійснив свою мрію.

Хідео Коджіма, ґеймдизайнер

Так, я ходив [на фільм] зі своїм сином — було особливо цікаво дізнатися, що він подумає. Схоже, це трохи шокувало його, ніби раніше він нічого подібного не відчував і не бачив. Щось непередбачуване. А це дуже складно — знайти щось непередбачуване, створене людиною.

Хідео Коджіма

Коли я зростав, більшість моїх друзів хотіли стати банкірами або працювати у великих компаніях. Я ж хотів стати режисером фільмів. І я не міг відкрито обговорювати це з друзями, бо вони не поділяли мого прагнення. Через це я часто відчував себе самотнім.

Я втратив батька, коли був маленьким, а мама часто працювала, тому я був дуже відстороненою дитиною. Навіть, коли я розмовляв із різними людьми, мені було трохи самотньо. Я думав, що зі мною щось не так. Терапевтів і консультантів у мене не було — тоді це було не прийнятним. І я думав, що можливо, я і справді дивний.

Коли я подивився «Таксиста» й побачив Тревіса, я відчув міцний зв’язок між цим персонажем і самим собою. Він живе в Нью-Йорку, оточений такою кількістю людей, але все одно відчуває самотність. Це здивувало мене, і я подумав: «Цей хлопець, що живе в Америці, дуже схожий на мене». Побачивши його, я розслабився і зрозумів, що є й інші люди, схожі на мене. Я зрозумів, що зі мною все гаразд.

Хідео Коджіма

Я хотів зробити щось подібне в Death Stranding. Ніби ти в повній самотності й намагаєшся поєднати весь світ. Усе було пов’язано інтернетом. Останнім часом усе пов’язано інтернетом. У якійсь мірі, усі «б’ються» один з одним через інтернет. Якщо ти граєш у мережі, то ставиш хедшоти — але ж не знаєш, кого ти насправді підстрелив, так? Пов’язувати [людей] — це дуже позитивна концепція. Але є люди, які більше не хочуть цього. Мені здається, багато хто грає в ігри, які не пропонують такого зв’язку між людьми.

Я не можу сказати кожному, що я відчуваю себе самотнім. У мене була велика проблема з цим, коли я не міг поділитися зі своїми друзями. Це великий тягар, просто як у Сема Бріджеса. Й ось ви подорожуєте, носите посилки, мандруєте різними місцями, тонете в річках.

Але в один момент ви розумієте, що у вас є непряма система зв’язку, у якій ви не самотні. Це не ізольована планета. Є хтось, хто створює дороги, є хтось, хто приготував каву. І я хотів додати це в гру. Це саме те, що я відчув після перегляду «Таксиста».

Хідео Коджіма

«Шалений Макс 2» Джорджа Міллера

Джордж Міллер — мій головний наставник. «Дорогу люті» я подивився в кіно 17 разів.

Я не можу підібрати слів, наскільки «Шалений Макс 2» хороший. У цьому фільмі практично немає діалогів, правильно? Але персонаж кожного разу виділяється візуально, своїми рухами. Зазвичай ви розповідаєте щось через діалоги, але в Джорджа все зовсім по-іншому. Подивіться, як герой кидає бумеранг: без діалогів, але персонаж показує все. Я також вражений тим, як Джордж встановлює камеру — вона ніколи не відходить далеко від Мела Гібсона. Навіть, коли герой дивиться в підзорну трубу, ми завжди бачимо те, що бачить він. Це базовий прийом, але Джордж Міллер застосовує його так, як ніхто інший.

Мені було важко, коли я йшов із минулого місця роботи. Джордж приїхав до Японії й це був перший раз, коли ми зустрілися. Він підтримав мене в дуже важкий для мене період. Коли я став незалежним і відкрив свою студію, я з’їздив до Австралії у 2017 році. У мене вже було два трейлери Death Stranding, але я ще не показував ґеймплей.

Я приблизно годину розповідав Джорджу про Death Stranding — про систему, історію, світ. Джордж сказав: «Все, що ти робиш, правильно з математичної, фізичної і філософської точок зору». І ще він сказав: «Вітаю, це точно буде успіх».

Джордж — дуже добра людина. Він добре знається на комп’ютерній графіці й технологіях, і також розбирається в іграх. Це велика рідкість, що режисер його віку розуміє подібне. Він навіть старший від мене, але в нього багато енергії. Є продюсери, які набагато старші за мене. Але якщо говорити про людей, які пишуть сценарії й займаються ґеймдизайном, то думаю, що я найстарший в індустрії, й іноді мені від цього самотньо. Але ось є Джордж: йому вже за 70, і він усе ще носить шкірянку, усе ще молодий. Мене це бадьорить.

Хідео Коджіма

Стенлі Кубрик, Хічкок, Куросава. Мій батько завжди показував мені фільми цих режисерів, незалежно від того, подобалося мені чи ні. Я вибираю фільм Куросави «Рай і пекло», бо він особливий.

Це історія про викрадення, заснована на книзі Еда Макбейна. У той час у Японії покарання за подібне були поблажливими. Щоб отримати більш жорстке, потрібні були інші звинувачення, такі, як наркотики тощо. Але після «Раю й пекла» закони в Японії змінилися. Цей фільм вплинув на суспільство дуже позитивно. Це те, до чого я прагну, коли створюю гру. Я думаю, що розваги здатні впливати на суспільство і змінювати його. Необов’язково бути політиком, щоби змінити щось. «Рай і пекло», на мою думку, мав дуже сильний вплив.

Будь-який розважальний твір — не просто розвага. Він здатен вплинути на життя людини, залишити щось у її серці, змусити її щось створити. І мені здається, що індустрія ігор повинна бути такою. Коли ви щось відчуваєте, а потім повертаєтеся в реальний світ. Я хочу, щоби після цього люди бачили, як їх світ змінюється.

Хідео Коджіма

Коли цей фільм тільки вийшов, я вчився в університеті. І я сходив на нього один. У Японії його показували тільки два тижні. Думаю, в Америці його прийняли приблизно так само [як і в Японії].

Зараз цей фільм визнаний класикою, але в той час він зіткнувся з нищівною критикою. Можливо, як Death Stranding (сміється). Коли «Той, що біжить по лезу» вийшов у кіно, він дуже відрізнявся від інших фільмів. Мене зацікавив його ритм.

Його було дуже важко зрозуміти. Потім ми перейшли в еру домашнього відео, коли можна було дивитися фільми багато разів прямо в себе в кімнаті. У кінотеатрах це не так — ти бачиш фільм один раз, і все закінчується. Усе, що ти не можеш зрозуміти або з чимось порівняти, піддається критиці. Але з відео все по-іншому. Ти можеш дивитися його скільки завгодно доти, доки не зробиш висновки.

«Той, що біжить по лезу» міг би просто стати «культовим фільмом», але замість цього потрапив у мейнстрім — через те, що в глядачів з’явилася можливість дивитися його [вдома] по кілька разів і [не поспішаючи] «переварювати». У цьому плані «Той, що біжить по лезу» випередив свій час.

«Привид в обладунках», можливо, був таким самим, бо він вийшов у той період, коли люди могли його регулярно переглядати. Він став дуже популярним, усі дивилися його. Я навмисно зробив темп Death Stranding не таким, як у всіх інших іграх. Тому вона може бути не для всіх. «Того, що біжить по лезу» показували в кінотеатрах, але потім усе змінилося, коли настала епоха домашнього перегляду.

Те ж саме з іграми. У нас є платформа, є консоль, а в майбутньому все буде стрім. Усе, що ви знаєте про ігри, чи то подача історії, чи темп, з яким ви граєте, повністю зміниться в найближчому майбутньому.

Хідео Коджіма

Я вже почав дещо робити, так, але поки не можу нічого анонсувати. Ігри все одно будуть головним напрямком для Kojima Productions. У мене є люди, яким потрібна робота. Ми створюємо ігри, і, можливо, десь між ними… Ми інді-компанія, тому, може бути, [зробимо] щось бунтарське, у дусі невеликих студій, якусь невелику гру, а потім може й невеликі фільми.

Я отримую безліч пропозицій, але я не завжди вільний. Якщо я буду знімати тільки фільми, тоді моя команда не зможе займатися іншими проєктами, правильно? Тому ми поєднуємо, але я думаю, що ігри та фільми перейдуть на стрімінгові платформи. Я міг би знімати звичайні фільми. […] Але думаю, що, крім цього, створювати щось для стрімінгових платформ і займатися тим, чого раніше ніхто не робив, мені набагато цікавіше.

Хідео Коджіма