Увага! Це не ТОП, а лише суб’єктивна підбірка стрічок, котрі автор рекомендує для перегляду. Беруться під увагу лише кінофільми, що вийшли в український прокат у період з 1 січня по 30 червня 2019-го року (тому тут знайшлося місце запізнившийся в нашому прокаті «Зеленій книзі», та не знайшлося «Одного разу в Голлівуді»)
Зелена книга
Дивно розповідати щось про фільм, що вже встиг поїздити усіма можливими кінофестивалям і отримати десятки відзнак, у тому числі три Золотих глобуси та три «Оскара». Але я спробую.
«Зелена книга» — це класичне роуд/бадді-муві. Воно розповідає типову історію про двох абсолютних протилежностей, що через певні життєві обставини відправляються у спільну пригоду, під час котрої починають розуміти одне одного і зароджується дружба.
Уважний читач після цих речень поставить собі логічне питання: «Якщо фільм увесь такий «класичний» та «типовий», що у ньому особливого?». По-перше, неймовірна атмосфера США початку 70-х років. Можна довго описувати цю майже хвору одержимість дрібними деталями, проте для цього краще підійде відео про залаштункове життя знімального майданчика.
Лише відмічу, що якби не різко постарілий Вігго Мортенсен та неймовірно смачна картинка, напевно би під час перегляду перших хвилинзахотів перевіряти рік знімання фільму.
По-друге, саме Мортенсен своєю харизматичною грою придуркуватого італо-американського вибивали повертає себе на голлівудський олімп після деякого застою у дійсно серйозних ролях. За моєю скромною думкою, саме Мортенсен, а не Магершала Алі у цьому дуеті мав відзначатися «Оскаром». Проте він не грав чорношкірого гомосексуала.
По-третє, гострий соціальний підтекст стрічки. Акцентую вашу увагу на слові «підтекст». На відміну від багатьох сучасних фільмів, що порушують тему дискримінації, «Зелена книга» не кричить в обличчя глядачу «ОСЬ ПОДИВИСЯ ЯКА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ, ДИВИСЬ ЯКІ ВОНИ УСІ ТВАРИНИ». Ні, він показує обидві сторони медалі, показує звідки з’являється ця ненависть і гнів, а висновки вже робить глядач.
Якщо любите смішні та легкі фільми, котрі не бояться порушувати серйозні теми — дивитися обов’язково.
Джон Уік 3
Якщо ви дивилися попередні частини франшизи, то вам і так відомо, що це за «баба яга» і з чим її їдять. Рекомендацію для вас сформулюю в одному реченні. Набагато краще ніж сиквел, проте трохи не дістає до лаврів оригіналу.
Якщо ви не знайомі з франшизою, проте сумуєте за класичними бойовиками з якісною хореографією бою, невбиваємим головним героєм, пафосом, крутою музикою та купою стволів, то я вас хочу щиро привітати — you’re breathtaking! А тепер хутко дивитися усі 3 стрічки, що повернули до життя Кіану Рівза.
В усіх інших випадках ви навряд чи знайдете для себе щось вартого уваги. Сюжет вторинний та нехитрий, а увесь акцент на нестримному екшні, тому сміливо можете зекономити час для іншої стрічки з цієї підбірки.
Рокетмен
Байопік про взлети та падіння Елтона Джона. Особливістю стрічки, що виділяє її на тлі інших популярних біографічних драм, є рішення творців передавати емоції головного винуватця сюжету музикальними вставками.
Проте, якщо ви, як і я, не є поціновувачем творчості британського музиканта чи не любите мюзикли і їх наслідувачів — не поспішайте ставити хрест на фільмі. «Рокетмен» — це не стільки історія одного бісексуала, що став ідолом своєї епохи, скільки універсальна, талановита, зроблена з душею балада про важливість залишатися самим собою, гнути свою лінію, йти до своєї мрії не зважаючи на усі перешкоді, що виникнуть на шляху.
Якщо це не переконує вас до перегляду, то варто це зробити хоча б через клопітливо відтворене життя Великобританії середини та кінця 20-го століття, часів зародження та розквіту на острові «Queen», «Black Sabbath», «Led Zeppelin» і «The Beatles».
Аладдін
Гай Річі — екстраординарна людина. З’явившись з нізвідки, він вже першими повними метрами заявив про себе, як про одного з найкращих режисерів кримінального жанру. А коли остаточно сформував свій стиль та касту вірних йому фанатів — взяв й пішов знімати фентезі.
І як часто буває в подібних ситуаціях, перший млинець нанівець. Різко змінивши антураж своїх картин, англієць у «Королі Артурі: Легенда меча» здається забув, що в подібних стрічках головне не бійки та різані сцени у стилі музичних кліпів, а глибоко опрацьований сюжет та увага до деталей.
Як результат, касовий провал та нищівні рецензії критиків (хоча вони і так ніколи не цінували творчість Річі). Після такого провалу Гай не міг просто повернутися до свого звичного середовища творчості (на 2020 рік заплановано довгоочікуване продовження «Шерлока Голмса») і, проаналізувавши свої помилки, взявся за ще одну фантастичну стрічку, випустивши весною цього року добре відомого кожному з нас «Аладдіна».
Зараз можна з упевненістю заявити, що своє ім’я він відновив і показав, що здатен знімати не тільки розбірки британців різного рівня брутальності. Адаптація казки «Тисяча і одна ніч» стала дійсно успішною, гарною та якісною стрічкою, котра, вибач нам Робін Вільямс, вийшла навіть повнішою ніж мультфільм 1992 року.
Дуже атмосферна й чарівна казка про кохання та дружбу, що підійде як для ностальгічного перегляду на самоті, так і для сімейного відпочинку біля екрана.
Влада (Vice)
Не менш приголомшлива історія Адама Мак-Кея, що всю свою кар’єру створював комедії класу «B» (в більшості випадків у співпраці з Віллем Ферреллом) та комедійні скетчі для SNL. Але кілька років тому, Адам зненацька взявся за серйозні теми для суспільства, зробивши акцент на тонку сатиру.
Як результат, отримав «Оскара за сценарій і номінацію за режисуру «Гри на пониження», що розповідала про світову кризу 2007 року. Проте досягнути вершини простіше, ніж утриматися на ній. І Мак-Кею це вдалося.
Вже за 3 роки він випускає «Віце» (дякую нашим локалізаторам, що продовжують надихатися невіглаством локалізаторів східних сусідів), використавши ту саму формулу: Стів Керелл + зірки першої величини (на цей раз Крістіан Бейл, Сем Роквелл і Емі Адамс) + реальна історія, що вдарила по усім нам, проте ми так мало знаємо, як саме відбувалися події + неперевершений гумор.
Як результат, вийшла не ідеальна, але як мінімум, дуже якісна драматична комедія. Хоча стрічка зосереджена на житті такого далекого від нас Діка Чейні, загалом вона є універсальною для кожної верхівки демократичної країни, де вже давно особисті амбіції бюрократів затьмарили реальні потреби людей.
Фільм отримав номінації у кожній з головних категорій «Оскара», проте отримав його лише за грим та зачіски. Шкода, оскільки хтось з пари Керелл-Роквелл мав бути відзначений статуеткою за приголомшливе акторство другого плану.
Геній і безумець
«The Professor and the Madman». Хоча б тут не “Гри умів”
Несправедливо необділений увагою фільм, що став заручником жахливо нудного синопсису. Звісно, хто захоче піти до кінотеатру на біографічну драму, про створення англійського словника професором та лікарем, що в той час перебував у психлікарні?
І ви, напевно, очікуєте тут «але», проте його не буде — стрічка дійсно про це. Розповісти більше — значить зіпсувати вам перегляд. Це якщо ви не полізете у вікіпедію за історією реальних прототипів чи не знали її раніше.
Я б і сам не звернув уваги на цю картину, якби не щира любов до героя відеокасетного дитинства Мела Гібсона. І не можу передати словами, наскільки я був захоплений цим сірим, на перший погляд, сюжетом, який збудований не на подіях, а на емоціях. Ще й розповідає про вічні людські теми: родину, дружбу, кохання, і робить це з приголимшливим англійським, інтелегентним стилем та відмінною грою акторів старої гвардії.
Щодо останнього, то ще більше мене здивувало, що навіть попри досить потужну гру мого австралійського улюбленця, всю увагу забирає Шон Пенн, котрий, як мінімум, заслужив номінацію на «Оскара». Також чудово себе проявив Едді Марсан.
А ось зірка «Гри престолів» Наталі Дормер на тлі більш заслужених і поважних акторів навпаки розчарувала своєю невиразністю. Для усіх поціновувачів кіна, що залишає після себе їжу для роздумів перегляд обов’язковий.
Післямова
У кінці, хочеться відмітити, що перша половина цього року була дійсно скупою на якісні стрічки. Аномально багато фільмів силами наших прокатників були затримані на непристойну кількість часу. Наприклад, я був шокований, коли дізнався, що дійсно непогана стрічка «Extremely Wicked, Shockingly Evil and Vile», вийшла у світовий прокат у січні. А в Росії була показана в травні. У цей же час до нашого глядача стрічка добралася лише у вересні, і не підпадає під встановлені мною ж критерії).
Попри цей факт, на обличчя продовження тенденції збільшення кількості коміксного, попкорнового та вторинного (ремейки) кіно. Звісно, щось пройшло повз мене, тому наприкінці року очікуйте остаточну, доповнену підбірку вже за повний рік.
Підтримуйте якісне кіно, а для решти є uTorrent.