Гітлер смішний, Гітлер веселий, Гітлер сумний…., якщо ви ще не натиснули кнопку «назад», значить ви не боїтеся чи не ображаєтеся на жарти про «заборонені теми». Тим паче, що «Кролик ДжоДжо» не просто якась другорядна комедія.
Тут і глибокі роздуми, і зміна темпо-ритму, і шикарна акторська гра, і цікавий сюжет. Тайка Вайтіті знову зміг не просто здивувати, а змусив подивитися на страшні речі трохи під іншим кутом. Більше ви дізнаєтесь з нашого відеоогляду. Для тих, хто полюбляє текст, ми під відео залишили враження від фільму.
Кількість вітань «хайль Гітлер» у фільмі «Кролик Джоджо» спочатку може трохи шокувати. Порівняти можна хіба що зі словом «fuck» у «Кримінальному чтиві». Звісно, стрічка не прославляє німецького фюрера. Навпаки — відкрито глузує з нього, хоча й жодного разу цього не показує.
Той Гітлер, що ви його бачили в трейлерах — не більш, як плід уяви десятирічного хлопчика на ймення Йоганес, він же просто Джоджо для друзів та рідних. Джоджо дещо фанатичний в усьому, що стосується величі Німеччини та її вождя, от і вигадав собі уявного друга, що повністю відповідає його ідеалам справжнього чоловіка. У будь-якій незрозумілій ситуації Джоджо є з ким порадитись — майже як у героя фільму «Про що говорять чоловіки», який теж обговорював свої проблеми з уявними фашистами.
Починається «Кролик Джоджо» як весела і трохи абсурдна комедія, що не оминає політкоректних тем. Тут є жарти над Голокостом, ґеями, інвалідами, війною, насильством над дітьми — та власне над усім, що важко собі уявити об’єктом насміху в наші толерантні часи. Тож якщо ви до цього чутливі — цілком ймовірно, що деякі сцени будуть для вас «та ну, це вже занадто».
Проте важливо розуміти, що їх мета в цьому фільмі — не просто насмішити глядача. Насамперед вони створюють контраст із серйозними речами, про які стрічка починає розповідати десь ближче до середини. Перехід від комедії до драми й назад тут трапляється декілька разів, до того ж у найнеочікуваніші моменти.
Початок фільму показує, як сприймає світ маленький хлопчик, який вірить у світлі ідеали. Де потрапити на фронт — це круто, усі хто не арієць — нижча раса, а мудрий головнокомандувач завжди знає, як правильно вчинити. Проте потім Джоджо стикається з реальністю, яка поступово змінює його погляд на речі. По суті, стрічка розказує про те, як він був вимушений швидко подорослішати, щоби не загинути самому і зберегти близьких людей.
Аж раптом виявляється, що Німеччина вже не виграє війну, і що сама війна це зовсім не розвага, і що навіть німці від неї втомилися й хочуть, щоб усе скінчилося. Майже всі персонажі, з якими нас познайомили на початку, під кінець розкриваються зовсім по-іншому, коли Йоганес перестає дивитися на світ крізь рожеві окуляри.
Проте якщо ви зараз подумали, що «Кролик Джоджо» це повільна й тягуча драма, то нічого подібного. Це стрімкий, веселий фільм із гарним гумором, де час від часу трапляється щось таке, що моментально змінює настрій глядача.
Щось подібне демонстрували нещодавно у фільмі «Паразити», де не встигали ми звикнути, що нам показують легку комедію, та якась подія все цілком змінює й ось ми дивимось уже абсолютно інший фільм. А потім ще раз. І ще. І враження від на стільки різких перепадів настрою запам’ятовується дуже надовго.
Режисер Тайка Вайтіті вкотре довів, що вміє знімати сміливе й нестандартне кіно. Можливо, ви бачили його роботу «Що ми робимо в тінях» — псевдодокументальне кіно про життя вампірів? Або, напевне, третю частину марвелівської серії «Тор» із підзаголовком «Рагнарок» і помітили, наскільки сильно вона відрізняється від двох попередніх.
У «Кролику Джоджо» він зібрав по-справжньому зірковий склад акторів. Тут і Скарлетт Йоганссон, що грає маму Йоханеса — і грає по-справжньому, а не як Чорну Вдову в «Месниках» — без жодної емоціі. Тут і Сем Рокуел з Альфі Аленом та Ребел Вілсон у ролях німецьких офіцерів.
Не забудемо й самого Вайтіті, який часто пише ролі у своїх фільмах для себе самого. Не тільки якісь там другорядні — тут він особисто зіграв уявного Адольфа Гітлера. Впорався він із цим чудово, на стільки карикатурного блазня з фюрера не робили навіть у мультфільмах від Looney Tunes.
Тож ми ще раз про всяк випадок застережемо вас, що у фільмі є багато чорного та нетолерантного гумору. Однак, якщо вас це не бентежить, то «Кролик Джоджо» однозначно вартий перегляду. Настільки сильна емоційна віддача — особливо останнім часом — у кіно трапляється рідко.
P.S. І не хвилюйтеся, якщо ви теж не зрозуміли, чому в стрічки така дивна назва «Кролик Джоджо» — у самому фільмі все в подробицях пояснять. Пригоди Джорно Джованні тут абсолютно ні до чого.