😀

кіно, комікси, ігри та інше 24/7 у нашому телеграм каналі. Приєднуйся зараз

Стереотипна Україна, шпигунські інтриги та жарт із бомжем та горілкою

Рецензія на фільм «Спадок брехні».

Чи багато ти бачив фільмів, де тут і там миготить Київ? З останнього, тільки «Давай танцюй!» може похвалитися красою столиці. А чи багато ти бачив фільмів, де є пейзажі Києва, та ще й за участю голлівудських акторів? Швидше за все жодного. Але не варто засмучуватись, бо в тебе є прекрасна можливість побачити Київ на великому екрані. У широкий прокат виходить «Спадок брехні», де ти побачиш (та навіть почуєш) багато українського. Уже тільки заради цього можна піти в кіно (ну або ти просто дуже скучив за кінотеатрами, і готовий йти на все що завгодно, та сидіти дві години в захисній масці). Ну а якщо тобі приємніше читати дбайливо написану для тебе рецензію замість походу до кінозалу, нижче розбір, чи варта стрічка «Спадок брехні» витрачених кровних, або краще купити зайвий флакон антисептика.

СЕМ ФІШЕР ВЖЕ НЕ ТОЙ

«Спадок брехні» можна було б назвати непоганим фільмом, якби не… 2020-й рік на дворі. Ні, мова не про коронавірус. Справа в тому, що фільм рясніє такою кількістю всіляких кліше і штампів, що дивитися на це зараз не те що боляче, але просто неприпустимо! Стрічка постійно намагається піти в сопливу драму, але в більшості випадків виходить карикатурно і притягнуте за вуха.

Сюжет розповідає про колишнього оперативника, який повинен знов повернутись до справ, щоби врятувати ̶с̶в̶і̶т̶ українську журналістку від поганців. Звісно паралельно розплутуючи клубок власних спогадів, чому ж він пішов із посади та брехав власній доньці. Якби не зайвий пафос, з цієї фабули могло б щось вийти, але не вийшло.

Проте фільм швидше за все сподобається шанувальникам серії ігор «Splinter Cell», тому що сеттинг, сюжет і персонажі багато в чому схожі з комп’ютерною грою. Головний герой настільки нагадує Сема Фішера, що створюється враження, ніби творці стрічки явно любили поганяти в стелс-екшн. Серйозно, навіть деякі пози головного героя точнісінько як на постерах гри.

НЕ СУЧАСНА КРАЇНА

Продовжуючи тему неактуальності фільму у 2020-му році, поговоримо про Київ, якого тут доволі багато. Біда лише в тому, що замість сучасного банку — будівля бібліотеки Вернадського, де персонал користується радянськими телефонами (ну, знаєте, з проводом у вигляді спіральки), замість новобудов — хрущовки і квартири часів СРСР. А ЄДИНИЙ жарт у фільмі пов’язаний із бомжем і горілкою (хоча, зізнаємося, посміхнулися). Чи відображає все це сучасний Київ? Безумовно ні. Але в порівнянні зі строкатим і технологічним Лондоном (де відбувається частина подій) потрібно ж показати щось кардинально інше. Начебто нічого такого, адже все вищеперелічене так чи інакше дійсно має місце навіть у наших сучасних реаліях, але осад не самий позитивний.

АКТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ

Головну роль у фільмі виконує Скотт Едкінс (хоча ми досить тривалий час думали, що це двоюрідний брат Бена Афлека та Джона Бернтала), про якого Вікіпедія пише більше як про каскадера, ніж про актора. Це й не дивно, бо Едкінс спочатку займався бойовими мистецтвами, а вже потім вирішив податися до Голлівуду. Скажімо так: як для мовчазного героя бойовика, Едкінс справляється з роллю добре, бо махати кулаками він вміє професійно, але в моментах, де треба дати щіпку почуттів, талант Скотта спить мертвим сном.

Але нащо нам здалася голлівудська зірка, якщо фільм здебільшого про Україну, а значить, що й українським акторам мало знайтись місце в стрічці! Але… Ні, звісно, українські актори у фільмі є, але головною бякою зробили українську… телеведучу! Так, так, Ганна Буткевич знялася в ролі російської агентки, яка змушує героя Едкінса дістати для неї *спойлер*.

Чи добре впоралася Ганна з роллю, запитаєш ти? Як для телеведучої — впоралася. Але, звісно, якби творці стрічки найняли професійну акторку, результат був би набагато краще.

ВЕРДИКТ

Фільм заслуговує на увагу хоча б заради того, щоби зрозуміти, якими нас бачать наші європейські сусіди. Приємно споглядати знайомі пейзажі та вітчизняних акторів, які, зрозуміло, десь там на задвірках, але пару-трійку знайомих облич побачити можна. Це окрім пані Буткевич, звісно.

Сюжет простий, та все ж із цього могло вийти щось цікавіше, якби не постійний пафос, шаблонність подій та поведінки персонажів. Порадував лише один із головних твістів, власне, найголовніший: тема «Спадок брехні» дійсно має своє пояснення.

Картина цілком і повністю прохідна й не особливо варта уваги, але заради знайомих пейзажів подивитися можна.