Голод, холод та інші реальні труднощі, які довелося пережити Україні в 1930-х роках. Саме про це оповідає новий фільм за авторством польської режисерки Агнешки Голланд.
27-го листопада відбувся допрем’єрний показ фільму, на якому можна було на власні очі побачити авторів фільму, включно із режисеркою, а також виконавцем головної ролі, британським актором, який прилетів (за словами організаторів) прямо зі знімального майданчика до України — Джеймса Нортона. На жаль, двоє інших виконавців головних ролей — Ванесса Кірбі та Пітер Сарсгаард — не відвідали урочисту презентацію стрічки.
ВДАЛА ЗНАХІДКА
Усі трейлери, всі заяви творців вели до того, що фільм покаже найтемніші сторони голодомору і ціну здобуття правди в той час. Перше вийшло частково лише за допомогою похмурої кольорокорекції, а от друге дійсно трималося осторонь. Правда, тут мова більше про назву фільму, ніж його зміст.
В оригіналі картина має назву «Гарет Джонс» (саме так звуть головного героя і, за сумісництвом, реального журналіста, який вирушив до України для демонстрації всьому світу правди про голодомор), але тільки наші прокатники вирішили назвати картину «Ціна правди». На нашу думку, це досить вдало, адже повністю зображає суть і основний посил фільму.
ЖЕСТЬ У М’ЯКІЙ ПАЛІТУРЦІ
Британський журналіст Гарет Джонс вирішив особисто перевірити чутки про голодомор, тому не зовсім законно поїхав до України. І, варто зазначити, знаходить незаперечні докази цього, спробувавши на смак кору місцевих дерев, і навіть… трохи людської плоті.
Звучить жорстоко, але на ділі все обставлено досить м’яко і це, швидше, розчаровує. Самі творці позиціонували фільм, як щось похмуре, без тіні сумніву, що так все і було насправді (хтось навіть порівнював фільм з серіалом «Чорнобиль» від НВО).
Але, на жаль, по-справжньому жахливих за своїм реалізмом моментів не так багато, деякі виглядають не надто правдоподібно. Навпаки, присутні зайві сцени, через що створюється враження, наче глядачів тримають за недалеких і намагаються розжувати зрозумілі з перших кадрів фільму речі.
ЗАКОРДОННІ ПОГЛЯДИ
Фільм є копродукцією між Польщею, Великобританією й Україною. Від перших дісталася режисерка, від других — актори (всі ключові ролі грають іноземні актори), а от від неньки — локація й історія. Але чи цікаво спостерігати за пригодами «чужих» для вітчизняного глядача героїв? Сказати чесно — не дуже.
Актори не демонструють якоїсь видатної гри, чого від них, власне, і не вимагається. В якийсь момент ловиш себе на думці, що персонажі не викликають співпереживання. Частково це пов’язано з не надто тривалим перебуванням головного героя саме в Україні, а тому він просто не встигає (як і глядачі фільму) глибинно відчути всі жахи того періоду.
Увесь фільм, це свого роду пом’якшений погляд на дійсність того періоду. Стає трохи сумно, бо гучні заяви говорили про зворотне.
А ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ?
Чи дає фільм привід для роздумів і переосмислення своїх поглядів? Навряд чи. Швидше, це спроба нагадати про минулі події та вкотре покритикувати тодішню владу. Адже тоді це було заборонено, а зараз — можна.
P.S.
Якщо вас заколисує в машині, човні або на каруселі — двічі подумайте, чи варто йти на цей фільм, бо у творців, мабуть, відібрали (або не вистачило бюджету) на штатив. Абсолютно весь фільм, усі кадри (за винятком кількох), де треба і не треба, знятий із тремтінням камери. Якщо на початку фільму це просто дратує, то ближче до середини вже можеш отримати запаморочення.