Починаючи з 5-го грудня всі бажаючі можуть подивитися фільм «Чорний ворон», знятий (як це останнім часом часто буває) за мотивами роману, написаного в нині далекому 2009-му році. Знов, як це останнім часом часто буває, події фільму політизовані до мозку кісток і дуже вдало вписуються у нинішню ситуацію в країні.
Хто правий, а хто неправий, політичні лозунги і море крові! І це ще не все, що може запропонувати фільм. Давайте розглянемо докладніше.
СЮЖЕТНІ ПЕРИПЕТІЇ
Історія починається з ну дуже гарних кадрів чорного птаха (в честь якого і названий фільм) та закадрового голосу автора роману Василя Шкляра. Сюжет картини досить простий: є повстанська армія, є радянська влада, проти якої і виступають повстанці. І всі ці події розвиваються на тлі звичайної (а може й ні) новоспеченої сімейної пари, яка біди не знала, доки в їх будинок не постукали…
Подальші події ви можете передбачити, тому що закони жанру тут працюють на «ура» і зовсім немає відчуття інтриги: «що ж трапиться далі?» Ми лише згадаємо, що історія вийшла досить збалансованою: тут і локальний конфлікт особистих інтересів, і масштаб загрози, що насувається, і «сірі будні» борців за свободу.
Темп оповіді набирається дуже поступово і не поспішаючи, даючи глядачеві можливість вникнути до суті того, що відбувається на екрані. Правда деякі епізоди наганяють сонливість і кидають глядачеві виклик, чи зможе той досидіти до кінця сеансу. Якщо говорити в цілому, картина виглядає непогано, але все ж трохи більш динамічного оповідання не зашкодило б.
ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ТА АКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ
Перше, що кидається у вічі при перегляді фільму — візуальна складова. Картинка виглядає просто дивовижно, особливо коли розумієш, що перед тобою вітчизняний продукт, який не завжди може похвалитися подібним. Не будемо чіплятися до комп’ютерної графіки, яка явно відстає років на вісім, ці технології наші кіношники опанували ще не досконало.
Не менш привабливими виглядають персонажі, яких майстерно відіграють вітчизняні актори. Чого тільки варта головна пара у виконанні Тараса Цимбалюка і Ксенії Данилової. Камео Сергія Бабкіна взагалі шикарне. Не будемо казати, що це така вже велика рідкість для нашого кіновиробництва, але весь акторський склад заслуговує овацій і похвали, бо Станіславський точно сказав би: «Вірю!».
ПОЛІТИЧНА КІНОАГІТАЦІЯ
Все почалося зі … слова. В прямому сенсі. Вийшов роман, про який згадали тільки через десять років. Виною всьому політична ситуація. Тоді було не дуже актуально, а зараз — в самий раз.
Фільм переміг у дев’ятому конкурсному відборі Держкіно. Правда надалі Держкіно виділили усього 5 мільйонів гривень з очікуваних 11,9 мільйона. Причин, звичайно, могло бути кілька, але головна залишається незмінною: тому що про політику. Тому що актуально. Картина являє собою типову політичну агітацію, хіба що в обгортці минулих подій.
Кажуть, що історія циклічна. Мода на політичні фільми не згасає, хоча не всі глядачі готові знову дивитися те ж саме, що нам вже пропонували раніше.
Пояснимо: «Чорний ворон» побудований за тією ж схемою, що і більшість політичних фільмів, які вийшли за останні роки. Та й завдання у таких картин одне: вже в котрий раз нагадати про незламний дух українського народу. Чи добре це? Для нинішньої ситуації — цілком. Чи втомилися від цього глядачі? Питання залишається відкритим.
ЯКІ ВИСНОВКИ?
Якщо коротко і чесно, переглянувши тих же «Кіборгів», наприклад, ви навряд чи втратите щось у сенсі смислового навантаження. Не будемо сперечатися, такі фільми, як «Гарет Джонс», «Донбас», «Крути 1918», «Позивний Бандерас» і безліч інших — потрібні.
Можливо, не в такій кількості і не з такою регулярністю виходу на екрани, як зараз. Бо складається враження, що це просто новий спосіб несення пропаганди в маси. А хочеться ж мистецтва, чи не так?