Нове «Прокляття» — це не перезапуск франшизи, що стартувала у 2004-му (японськi оригінали ми тут не чіпаємо), а так званий «вбоквел» — історія про те саме прокляття з Японіі, яке перемістилось у маленьке місто в Сполучених Штатах. Як саме це сталося розкажуть у самому фільмі, дивитися попередні частини для розуміння сеттингу не потрібно.
Достатньо знати: якщо десь стається жахливий злочин, то це місце краще оминати десятою дорогою — інакше привиди причепляться ще й до вас. І вже не відпустять за будь-яких обставин.
Стрічка розказує про жінку-детектива, яка розслідує декілька смертей і в процесі стикається з чимось потойбічним. Як неочікувано, але смертей стає все більше і жінці потрібно знайти вихід із хибного кола, щоб усе це зупинити, а також врятуватися самій і захистити свою дитину. Звісно, для цього їй потрібно дізнатися що стало причиною нашестя привидів до таємничого будинку, і як детективна історія, «Прокляття» досить цікаве кіно. Проте як жахастик воно працює, м`яко кажучи, не ідеально.
Є багато способів налякати глядача. Це і скрімери під гучні звуки, й ефект «зловісної долини», і спроби психологічного тиску, коли людина настільки співчуває герою, що відчуває себе на його місці. Згадаємо й про очікування небезпеки, яке часто жахливіше за саму небезпеку («немає нічого страшнішого аніж закриті двері» — Альфред Гічгок).
Хороший жахастик вміло жонглює цими прийомами, тримаючи в постійному напруженні з періодичними кульмінаціями. Гірше, якщо автори обмежуються чимось одним, у нашому випадку — лише скрімерами. До того ж настільки передбачуваними…., за умови, що ви дивились хоча б декілька подібних фільмів — ви наперед знатимете коли і як з екрану пролунає чергове «бу!».
Звісно, якщо жанр для вас абсолютно новий (або ви готові лякатися від кожного гучного звуку), це може справити враження. Однак все це було відпрацьовано десятиріччя тому.
У новому «Проклятті» майже не залишилось фірмових фішок франшизи як-то потойбічне стрекотіння привидів, акцент на довгому волоссі та нелюдська пластики стрьомної дівчинки. Натомість нам пропонують більше крові та насилля, мерзотні кадри з несвіжими мерцями, та багато сцен із різаниною. Настільки багато, що фільм із жахастика майже перетворився на типовий слешер, який до того ж втратив своє обличчя.
І такий підхід теж має право на існування. Якщо ви йдете в кіно з дівчиною, яка буде лякатися та шукати у вас захисту в обіймах, шанси в «Прокляття» є. Однак якщо ви відносите себе до поціновувачів жанру й хотіли б побачити щось нове і вражаюче, то навряд чи вам сюди дорога. Краще передивіться японський оригінал.