Можна було б сказати, що не так уже й часто ми бачимо, як у кіно намагаються сумістити живих акторів та анімаційних персонажів, однак якщо подумати, то таким чином можна описати кожний другий блокбастер. Через те, що більшість спецефектів малюють за допомогою комп’ютера, акторам часто доводиться взаємодіяти з порожнім місцем, уявляючи, що там насправді хтось є.
Однак фільмів, де б реальний світ поєднували з класичною, мальованою й не тривимірною анимацією, дійсно не так уже й багато. Останній там, який був, «Луні Тьюнз знов у справі»? Та тепер до цього списку можна приєднати ще одну стрічку.
Фільм «Том і Джеррі» показує нам світ, у якому не просто існують намальовані кіт та миша. Тут власне абсолютно всі звірі — анімаційні. Люди заводять мультики, як домашніх тварин, тримають мультики в зоопарках, шугають мультиплікаційних голубів на вулицях, й анітрохи цьому не дивуються. Навіть кіт, що грає на синтезаторі, їх абсолютно не вражає — для цього світу це норма.
Підхід досить цікавий, для тих хто любить замислитись, як існує той чи інший вигаданий всесвіт, тут є про що подумати та посперечатись. Однак більшість, звісно, піде на «Тома і Джеррі» в кіно зовсім не для того, щоби шукати там глибинний зміст. У першу чергу всіх цікавить протистояння невгамовної парочки, з яким світ знайомий уже без малого сто років.
Стрічка розповідає історію наших улюблених героїв після того, як вони розійшлися та вирішили податися у велике місто. Том і Джеррі намагалися знайти собі притулок та кращої долі, але не все так просто. У підсумку, перший живе собі в картонній коробці в провулку та потроху підробляє «сліпим «вуличним музикантом. Другий жадає отримати багато грошей щоби влаштувати собі розкішне життя в мегаполісі за будь-яку ціну. Коли він знову зустрічає Тома, намагається перетягнути увагу глядачів на себе і відібрати в кота його заробіток.
Тобто обох персонажів одразу ж виставляють дрібними шахраями. І такою ж виявляється й «людьська» героїня Кайла, роль якої виконала Хлоя Грейс Морец. Її персонаж обманом влаштовується працювати в розкішний готель і дуже переживає, щоби її не викрили. Цьому дуже заважає Джеррі, який обирає той готель у якості місця постійного проживання — а оскільки скоро там пройде пишне весілля знаменитостей, миша може все зіпсувати. Тож Кайла вирішує, що ніхто не впорається з виловом гризунів краще, ніж їхній природний ворог — кіт, і наймає на роботу Тома.
З цього моменту всі троє безупинно чинять у готелі гармидер, що буде продовжуватися протягом усієї стрічки. Уже на початку автори розвісили всюди багацько Чехівських рушниць: ось старший адміністратор готелю показує Кайлі скляну стелю на ресепшені, яка є гордістю архітектури, ось наречений просить привести на весілля слонів, ось нам показують як у готель заводять бульдога та заносять білу кішку…
Глядач усе це бачить і вже заздалегідь передчуває що буде далі — і найчастіше не помиляється. Та нажаль показують наслідки досить коротко й сумбурно, вони ще і швидко забуваються героями фільму, тому очікування жарту тут виявляється набагато більш захопливим, ніж самі жарти.
Друга проблема — Том та Джеррі тут наче не головні герої. Паралельно з їх ворожнечею фільм розвиває й сюжетну гілку із весіллям, за якою хоч і досить цікаво спостерігати (ні, серйозно, в авторів вийшла дуже приємна романтична комедія), та ми все ж не для того в кіно на Тома і Джеррі пішли, чи не так? Навіть сцена після титрів присвячена ще одному жарту про весілля, а не про знайомих із дитинства персонажів.
Тому і сприймається стрічка більш не як цільна картина, а як одна історія, що час від часу перебивається мультиплікаційними вставками. Вставками чудовими, як і більшість серій короткометражного «Тома і Джеррі», та все ж їх замало і вони слабо пов’язані з основною історією.
Не хочеться, але відмітимо не найкращу акторську гру Хлої Грейс Морец, яка в дитинстві була набагато більш харизматичною. Тут взагалі не відчувається хімія між нею, та анімаційними персонажами. На відміну від Майкла Пенья, який поводить себе максимально природно в показаному божевільному світі. Чудово зіграв директора готелю й Роб Делані (також відомий як Пітер із другої частини «Дедпулу»), а от Кену Джонгу (він же Леслі Чоу із «Похмілля у Вегасі» або містер Чанг із «Ком’юніті) виділили дуже мало екранного часу. Хоча й цього вистачило для кількох хороших жартів. А вишенькою на торті виявився персонаж Петсі Ферран, дивакувата белл-гьорл, яку, згідно із чутками, виховали дикі вовки. От це дійсно не варто описувати, краще побачити.
Появу улюблених героїв на великому екрані важко назвати проривною, та в бік того, щоб усе ж її подивитись, є багато аргументів: тут і ностальгія, і нові пригоди старих друзів, і наявність у авторів хорошого гумору. Тільки от чому вони вирішили зробити саундтрек у стилі хіп-хоп — так і залишиться величезною загадкою…
Автор: Олександр Пушкар
Пандемія не відступає: «живу» E3 2021 офіційно скасували