Не можу висловити своє ставлення до українських коміксів. Напевне, це через те, що я є фанатом західних творів. Усі ці супергерої в чорно-сірих та блакитно-червоних костюмах є ближчими для мене, аніж українські казаки або окремі постаті нашої неньки. Звісно я знаю про такі твори, як «Даогопак», «Укрмен», «Серед овець» та інші. Але бажання почитати їх у мене не виникало. Не через те, що вони погані, ні — я просто не є цільовою аудиторією. Але завдяки роботі у Geek.Informator, я відкриваю для себе нові горизонти вітчизняної супергероїки. Перший твір із такого «циклу», прочитаний мною, — «Орда» від автора Ігоря Баранько та українського видання «Vovkulaka».
Синопсис. 2040 рік. Диктаторська Росія майбутнього. На її чолі стоїть Диктатор — колишній письменник-фантаст Іван Апельсинов, який за десять років зміг перетворити країну на осередок могуття та тоталітаризму. Чоловік захоплений владою та бажає поширити свій вплив. На його думку, це цілком можливо зробити. Інструментом є виклик духу великого монгольського хана Чінгісхана та його Золотої Орди. Найвідданіші агенти спецслужб мають віднайти тіло останнього втілення полководця.
Паралельно світом блукає невідомий чеченець, який єдиний вижив під час атомного бомбардування. Він кидається у власну подорож, аби знайти загадкову Небесну Ічкерію.
Я можу охарактеризувати твір одним словом — солянка. Тут ви знайдете НЛО, містицизм, тибетські вчення, сучасні технології. Усе це приправлено монгольською культурою, магічними вченнями Сходу та старим-добрим комунізмом. Не можу зрозуміти, погано це чи ні. Наскільки я знаю, на початку нульових твір виходив трьома томами. Можливо, вихід коміксу дозовано більше готував читача до великого потоку інформації. Читати одну книгу нон-стопом особисто мені було важко. Мій мозок просто не встигав оброблювати все, що відбувалося на сторінках. Спочатку все здавалося простим, а потім голова видала «Error 404». Цілком можливо, що мені не вистачало бекграунду для розуміння концепції твору; того, що хотів показати автор. А може мені просто не вистачило мізків — хто знає.
Герої. У нас є сторона Росії на чолі з Диктатором та його прислужниками — священиком, якого регулярно накачують наркотиками та вірними ціпкрвими собаками — агентами з НКВС. Саме вони покликані полювати за головним макгафіном твору — трупом лами Йонона. Інший головний герой — чеченець Джо, котрий знаходиться в пошуках загадкової країни. Чимось персонаж нагадав мені М’ясника із серії коміксів «Пацани» — жорстокий та харизматичний. Протягом твору ми бачимо його трансформацію, зміну шаблонів, якими весь час жив герой. До речі, Диктатор дуже схожий на Бетмена, Що Сміється — нещодавнього суперзлодія видавництва DC. От уж цей клятий вплив заходу!
Це — іронічна та динамічна історія. Екшн-сцен вдосталь. Автор не цурається показувати сцени із кров’ю та насиллям, оголені людські тіла та пікантні моменти. Усе це робиться не заради показу геніталій та задоволенню низьких людських бажань.
Сюжет приправлений великою кількістю вчень, культурних особливостей, реальними історичними постатями в новій інтерпретації. Не обходить повз Ігор і відносини Росії зі США. Показує він їх, знову ж таки, іронічно — агенти викривають підпільний кінотеатр, де показували супергеройські фільми. Майстерно, нічого не скажеш. Відчувається дух часу, у який був написаний графічний роман. Історії різних героїв перетинаються, створюючи цілісну картину.
Малюнок під стать історії — дещо брудний та карикатурний. Але це не мінус, жодного разу. Твори подібної тематики а орієнтованості повинні мати у всеозброєнні саме такий стиль.
А тепер можна і про мінус коміксу поговорити. Особисто для мене вагомим недоліком оповіді стала велика кількість матюків. Так, їх тут буде вдосталь. Не можу сказати, що я погано ставлюся до нецензурної лексики — сам іноді можу підкріпити власну думку гострим слівцем. Але слова, які є тут, викликають лише нервовий смішок та фейспалм. Особисто для мене в літературі велика кількість необробного мату є мінусом. Так сталося й тут.
Водночас я розумію, що дії відбуваються на теренах колишнього Радянського Союзу. Ніби твір намагається сподобатися читачам лише наявністю таких слів, викликати довіру. Ми ж слов’яни — любимо наговорити такого. Але все діаметрально протилежно.
Тепер поговоримо про видання. Мені в руки потрапив колекційний екземпляр. Тверда палітурка, гарний друк, якісний папір яскраві арти — що ще потрібно для щастя? На початку книги мене зустрічає передмова від видавця Ярослава Мішенова. Формат книги зручний. Додаткових матеріалів, які полюбляють додавати західні видавці, ми тут не побачимо. Та вони тут і не потрібні, на мою думку.
Висновок. «Орда» — комікс, який уже знайшов власну цільову аудиторію. Готуючись до написання, я передивлявся сторінки твору на сайтах, читав відгуки та рецензії. Читачі задоволені, і це головне.
Мені «Орда» далася важко — велика кількість персонажів, сюжетних ліній не дозволила зосередитися на чомусь конкретному. Повторюся, можливо мені не вистачило бекграунду для розуміння. Але чого я не можу не зауважити, так це величезну роботу Ігоря Баранько. Твір є якісним представником гротеску та вільної історичної інтерпретації. Трохи пізніше перечитаю «Орду» — можливо, виловлю те зерно істини, яке буде зрозумілим саме для мене.
Автор: Микита Гапонов